Цей текст — конспект виступу директора програми «Права людини та правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження» Романа Романова під час Правозахисних діалогів, організованих Центром громадянських свобод.
Америка більше не центр системи
Нам треба бути дуже реалістичними й розуміти: довкола відбуваються тектонічні зміни, і світ не є україноцентричним. Ми живемо в зовсім іншій системі координат, ніж раніше. Вихід Сполучених Штатів із тієї системи цінностей, у якій ми звикли бачити їхню визначальну роль, є довготривалим процесом.
США зробили надзвичайно багато доброго для прав людини і демократії у повоєнному світі, але згодом почалася деградація цієї ролі. Корені цього — і В’єтнам, і Афганістан, і Ірак. Багато суспільств стали глибоко антиамериканськими й антизахідними. Ми програли багато, бо намагалися комунікувати зі світом через призму західних партнерів — через США, Велику Британію.
Це обмежувало наші можливості. Сполучені Штати залишаються сильним громадянським суспільством, і ця внутрішня боротьба триватиме. Але тепер ми маємо навчитися жити без тієї ролі Америки, до якої звикли. І шукати нові можливості.
Парасольки не захищають від буревію
Ми часто покладалися на зовнішній тиск і зовнішні «парасольки» — безпекові, ідейні, політичні. Але зараз настав буревій. І парасолька, навіть дуже міцна, не рятує в бурю. Це не означає, що шансів немає. Навпаки — саме в такі моменти історія відкриває великі можливості.
Але для цього потрібно чесно говорити з собою. А тут у нас проблема — ми звикли до самоцензури. Через війну ми часто мовчимо, бо «спершу треба перемогти зовнішнього ворога». Це природна реакція в умовах війни, але вона обмежує простір демократії. І що довше триває — то глибші наслідки.
Нам потрібно знайти хиткий баланс між ефективністю влади і збереженням чесного діалогу. Бо зараз влада часто підкуповує суспільство приємними словами: ще трошки — і буде краще. Але воно не настає. Втома переходить у виснаження. І головне — не допустити, щоб це переросло у зневіру. Бо зневіра — це те, що руйнує.
Європа змінюється під впливом нашої війни
Ми змінюємося самі — й змінюємо середовище довкола. Ми часто впливали на владу через зовнішні механізми: «от хай нам МВФ включить меморандум — і ми скажемо своїй владі, що треба виконувати». Але це погана роль для громадянського суспільства. Має бути прямий діалог.
Коли Україна здобувала незалежність, багато чого відбувалося під тиском ззовні. Одностороннє роззброєння без жодних гарантій — це був неукраїнський вибір. Але сьогодні співпраця з Україною — це вже не тягар, а можливість. Ми можемо бути рішенням, а не проблемою.
Погляньте на Раду Європи. Вона змінюється під впливом української війни. Вперше займається темою трибуналу щодо злочину агресії. Вперше запускає механізм репарацій не лише як фінансову компенсацію, а з розумінням інтересів потерпілих. Це новий досвід, який ніколи не був частиною її мандату.
Тому нам важливо не просто адаптуватись до чинних стандартів, а формувати нову систему відносин між державою і громадянами. Права людини — це вже не про те, у що вірять «великі країни». Це про те, що потрібно захищати. І те, наскільки глибоко ми це розуміємо — визначить, ким ми станемо.
