27 та 28 травня у Києві відбулася велика правозахисна подія Центру громадянських свобод – Правозахисні діалоги: «Україна 2035: країна, в якій хочеться жити». У фокусі заходу – проєкт Національної стратегії у сфері прав людини до 2035 року, права людини як частина переговорного процесу щодо вступу України до ЄС, а також питання відновлення основоположних прав після скасування воєнного стану.
Одна з найбільш гострих дискусій була присвячена проєкту нового Цивільного кодексу України – документу, який на перший погляд суто юридичний, а насправді визначає правила щоденного життя людини: сім’ю, приватність, доступ до інформації, особисті немайнові права, майнові відносини, опіку, права дітей, правочини та межі втручання держави.
Модерувала панель «Проєкт Цивільного кодексу в контексті вступу України до ЄС та проєкту Нацстратегії у сфері прав людини до 2035 року» головна редакторка Української правди Севгіль Мусаєва. У дискусії взяли участь Аксана Філіпішина — керівниця аналітичного відділу Української Гельсінської Спілки з прав людини, Анастасія Соловйова —юристка напряму захисту громадського суспільства Центру прав людини ZMINA, Олег Максим’як — адвокаційний менеджер ГО «Точка опори ЮА», Олена Розвадовська — співзасновниця та голова правління благодійного фонду «Голоси дітей».
Центральними питаннями панелі стали:
- що саме не так із проєктом нового Цивільного кодексу і
- чи може Україна декларувати рух до Європейського Союзу, якщо ключові законодавчі ініціативи ухвалюються без залучення правозахисної, експертної та громадської спільноти?
Чому правозахисники виступають проти рекодифікації*
Аксана Філіпішина наголосила, що Українська Гельсінська Спілка з прав людини вважає неприйнятним подальший розгляд цієї законодавчої ініціативи у нинішньому вигляді. Один із її ключових аргументів — недоцільність об’єднання цивільного та сімейного законодавства.
«Ми не поділяємо позицію щодо рекодифікації, зокрема об’єднання Цивільного і Сімейного кодексів. Цивільні правовідносини — це здебільшого про юридичну рівність, майнову відокремленість, ситуативність, коли відносини виникають на підставі договору чи права власності. Сімейні правовідносини — це про підтримку, захист, партнерство, про значно гнучкіші норми, які частіше змінюються. Документ є надзвичайно сирим: видно, що його писали різні люди, які мало комунікували між собою. Норми не узгоджуються, термінологія застосовується по-різному, одні положення надмірно звужені, інші – надмірно розширені. Це складний для сприйняття документ, і точно не кодекс для людей, хоча саме люди є учасниками цивільних і сімейних правовідносин».
Серед прикладів Аксана Філіпішина назвала норми щодо часткової дієздатності малолітніх дітей, права на особистий простір, потенційні колізії з батьківською відповідальністю, звуження поняття сім’ї, аліментних прав, права на шлюб, а також перенесення до проєкту нового ЦК застарілих норм, які давно потребують перегляду. Зокрема, йдеться про положення, за яким дитина не може бути передана на виховання тому з батьків, хто не має самостійного доходу, хоча така норма може бути дискримінаційною щодо батьків, які здійснюють догляд за дитиною.
Окремо вона звернула увагу на те, що євроінтеграційна рамка у сфері прав людини охоплює кілька ключових напрямів: приватність і захист персональних даних, доступ до інформації, рівність і недискримінацію. Це спеціалізовані сфери, які потребують залучення вузьких фахівців. За її словами, саме такого залучення у процесі підготовки проєкту не було.
Анастасія Соловйова з Центру прав людини ZMINA також висловила позицію проти нинішнього тексту проєкту Цивільного кодексу:
«Процес підготовки проєкту Цивільного кодексу не був інклюзивним. Майданчик його розробки не був публічним, про нього не було оголошено широко, не було такої комунікації з громадськістю, яку ми бачимо вже після ухвалення проєкту в першому читанні. Але пояснювати, чому ми отримали саме такі норми, потрібно було не зараз, а на етапі їх розробки. Крім того, проєкт розроблявся з 2019 року, а з того часу реальність України радикально змінилася. Ми маємо нові категорії людей і нові виклики: ветерани, внутрішньо переміщені особи, питання воєнного досвіду, розвиток штучного інтелекту, захист журналістики, протидія SLAPP-позовам**. Натомість у тексті є положення, які можуть суттєво звузити право на доступ до інформації та створити ризики для журналістських розслідувань».
Анастасія Соловйова підкреслила, що Україна вже має євроінтеграційні зобов’язання, дорожні карти та законопроєкти з “плашкою ЄС”, які мають бути розглянуті парламентом. Проте замість просування цих законопроєктів з’явився проєкт нового Цивільного кодексу, який може суперечити напрацьованим змінам.
Особливо небезпечною вона назвала потенційну ієрархічну колізію: якщо кодекс ухвалять у нинішньому вигляді, він матиме вищу юридичну силу порівняно зі спеціальними законами, які Україна має ухвалити у межах євроінтеграції. Тобто документ, який мав би модернізувати приватне право, може фактично перекреслити частину вже напрацьованих правозахисних і євроінтеграційних рішень.
Своєю чергою, Олег Максим’як розповів, що ГО «Точка опори ЮА», на відміну від решти правозахисних організацій, дізналася про напрацювання нового Цивільного кодексу ще раніше і подавала свої пропозиції у сфері захисту прав ЛГБТІК+ людей. Однак, жодна з них не була врахована, хоча організацію згодом зазначали серед тих, хто нібито долучався до підготовки проєкту.
«Ми подали свої пропозиції ще на етапі так званих публічних обговорень, але жодна наша пропозиція не була врахована. Пізніше, коли стало зрозуміло, що є політична воля ухвалити проєкт у першому читанні, ми скоординували роботу над поправками, які могли б хоча б частково забезпечити права людей і врахувати практики, важливі для прав людини. За два місяці було напрацьовано понад 100 сторінок поправок дрібним шрифтом, які депутати зареєстрували як свої правки. Але з переговорів із робочою групою ми розуміємо, що немає готовності враховувати навіть суттєву частину цих пропозицій. Тому наша позиція залишається такою: потрібно припинити розгляд цього проєкту кодексу повністю».
За словами Олега Максим’яка, у сфері прав ЛГБТІК+ людей проєкт є не просто стагнацією, а кроком назад. Зокрема, він звернув увагу на визначення фактичного сімейного союзу як союзу виключно чоловіка і жінки. Це може звузити навіть ті можливості, які вже почали формуватися у судовій практиці щодо визнання фактичних відносин між одностатевими партнерами.
Олег Максим’як також наголосив, що нинішній Цивільний кодекс не є настільки застарілим, щоб потребувати повної рекодифікації*. Він має недоліки, які можна виправляти точковими змінами. Натомість ухвалення нового суперечливого кодексу створить колосальне навантаження на суди, адвокатів, прокурорів і всіх громадян, які будуть змушені заново адаптуватися до нової правової реальності.
Дитина як суб’єкт, а не об’єкт: чого не бачить новий кодекс
Олена Розвадовська, співзасновниця та голова правління благодійного фонду «Голоси дітей», винесла у центр дискусії питання прав дитини. Вона наголосила, що проблема проєкту Цивільного кодексу є частиною ширшої проблеми українського законодавства: дитину досі часто не бачать як самостійного суб’єкта права.
«Ми щодня надаємо психологічну допомогу сотням дітей. І в Україні діти після 14 років не можуть самостійно звернутися до психолога без дозволу батьків. Це нонсенс. Законодавство має побачити дитину не як об’єкт, за якого все вирішують батьки, а як суб’єкта, який у 16 років може усвідомити свою потребу звернутися по допомогу. Особливо в ситуаціях, коли самі батьки є агресорами або не захищають дитину. У новому Цивільному кодексі дитина з 6 років може здійснювати оплату електронними картками, але в 14 років не має права самостійно піти до психолога. Це абсолютний нонсенс».
Вона навела приклади ситуацій, коли дитина переживає насильство в сім’ї, але не може отримати психологічну допомогу без дозволу дорослого, який може бути причетним до проблеми або не бажати її визнавати. У таких випадках закон не просто не допомагає дитині – він фактично відтворює презумпцію недовіри до неї.
Для фонду «Голоси дітей» дискусія навколо Цивільного кодексу стала можливістю актуалізувати питання необхідності зміни підходу: дитина має бути видимою в очах законодавця, її думка має враховуватися, а доступ до допомоги не повинен залежати від формального дозволу дорослого в ситуаціях, де саме дорослий може бути джерелом загрози.
Що далі?
Попри спільну критичну позицію щодо тексту проєкту нового Цивільного кодексу, учасники панелі по-різному бачать тактику подальших дій. Аксана Філіпішина наполягала, що документ неможливо якісно доопрацювати, тому громадянське суспільство не має легітимізувати процес його підготовки до другого читання. Її позиція — вимагати скасування і не допустити ухвалення документа.
Решта учасників висловили свої позиції щодо необхідності обов’язкової участі представників громадськості в робочому процесі доопрацювання проєкту Цивільного кодексу, як мінімум, з метою моніторингу, оцінки змін в тексті кодексу і доцільності таких змін. Інакше існує ризик, що до другого читання документ може стати ще гіршим, а громадськість дізнається про це запізно.
Учасники погодилися в одному: громадянському суспільству потрібні узгоджені “червоні лінії”, засновані на євроінтеграційних зобов’язаннях України, практиці Європейського суду з прав людини, стандартах рівності, недискримінації, захисту приватності, доступу до інформації та прав дитини для недопущення звуження поняття сім’ї, обмеження доступу до інформації, послаблення захисту дітей, узаконення дискримінаційних норм і колізій із євроінтеграційними законами.
Панельна дискусія підсвітила ще одну системну проблему – якість нормотворення в Україні. Формальне залучення громадськості не дорівнює реальному впливу. Робоча група не є інклюзивною лише тому, що в ній присутні кілька представників громадського сектору. Публічне обговорення не є справжнім, якщо експертам дають сотні сторінок тексту на опрацювання в нереалістично короткий час, а потім враховують одну правку зі ста.
У підсумку
Проєкт Цивільного кодексу став тестом для юридичної спільноти, українського парламенту, громадянського суспільства і євроінтеграційного процесу загалом.
Євроінтеграція — це не лише «плашка ЄС» на законопроєкті. Це спосіб ухвалення рішень, у якому людина, її гідність, рівність і свобода є критерієм якості державної політики. Якщо документ, який має регулювати щоденне життя мільйонів людей, готується без належного залучення тих, чиї права він зачіпає, це вже політичний сигнал.
Україна 2035 року може бути країною, яка формально звітує про реформи й ухвалює «європейські» документи без реального залучення суспільства. А може бути країною, де право справді працює для людини – захищає її гідність, приватність, сім’ю, свободу і рівність. Від того, яким буде цей кодекс і як саме його ухвалюватимуть, залежить відповідь на питання, чи стане євроінтеграція України зміною системи, а не лише зміною юридичних формулювань.
Під час панелі правозахисники наголосили: наступним кроком має стати не кулуарне доопрацювання проєкту, а відкритий, інклюзивний і фаховий процес із залученням експертів у сферах прав дитини, недискримінації, доступу до інформації, прав ЛГБТІК+ людей, журналістських свобод та євроінтеграційного права. Без цього новий Цивільний кодекс ризикує стати не інструментом модернізації, а джерелом нових правових конфліктів і звуження прав людини.
* Рекодифікація — масштабний процес перегляду, оновлення та систематизації чинного законодавства, який передбачає прийняття нового кодексу замість кількох розрізнених законів, щоб усунути суперечності, видалити застарілі норми та адаптувати право до сучасних викликів.
** SLAPP-позови (від англ. Strategic Lawsuits Against Public Participation — «стратегічні позови проти участі громадськості») – судові позови, які формально виглядають як захист честі, гідності чи ділової репутації, але фактично використовуються як інструмент тиску, головна мета яких – залякати, виснажити фінансово та змусити замовкнути журналістів, активістів і правозахисників.
Авторка матеріалу: Наталія Большова, волонтерка Центру громадняських свобод.
