Під час Правозахисних діалогів, організованих Центром громадянських свобод у Києві, відбулася низка панельних дискусій, присвячених актуальним питанням у сфері прав людини. Зокрема, учасники обговорили відновлення прав і свобод після завершення воєнного стану в Україні.
Спікерками на цій дискусії були Олександра Матвійчук, юристка, правозахисниця, голова Центру громадянських свобод; Ольга Айвазовська, голова правління Громадянської мережі ОПОРА та Дар’я Свиридова, партнерка АО «Azones». А модерував панель головний редактор радіо NV Олексій Тарасов.
Відкриваючи дискусію, модератор запропонував учасницям окреслити, які саме обмеження прав і свобод викликають найбільше занепокоєння сьогодні та можуть створити проблеми після завершення воєнного стану. Відповідаючи на нього, спікерки говорили не стільки про конкретні права, скільки про ризики, які виникають через тривале існування надзвичайних обмежень.
Ольга Айвазовська наголосила на проблемі функціонування системи влади в умовах воєнного стану та майбутньому переході до мирного часу. Попри успіхи реформи децентралізації, яка посилила громади та продемонструвала свою ефективність під час повномасштабного вторгнення, після завершення війни Україна зіткнеться зі складним процесом повернення управлінських повноважень у звичне русло.
Йдеться насамперед про невизначеність ролей і повноважень військових адміністрацій, відновлення балансу між центральною владою та місцевим самоврядуванням, а також загальну трансформацію системи управління від воєнної моделі до мирної.
Додатковим викликом стане економічне виснаження країни та суспільства, що створює сприятливий ґрунт для популізму. Це може негативно вплинути на якість відбудови держави та ухвалення стратегічних рішень. Водночас цей ризик не є неминучим і може бути подоланий за умови відповідального врядування та критичного сприйняття суспільством політичних процесів.
«…очевидно, якраз стратегія виходу буде дуже болісна для багатьох, тому що доведеться частину влади, насправді, повертати в природне, нормальне русло, а це буде складно зробити. І для мене очевидним є виклик для власних суспільств, а не лише для влади».
Дар’я Свиридова звернула увагу на два взаємопов’язані виклики. Перший — поступова нормалізація тимчасових обмежень, коли суспільство і держава звикають до надзвичайних заходів і перестають сприймати їх як виняток. Другий — повна невизначеність щодо того, що відбудеться після завершення воєнного стану.
«Ця невизначеність виникає, в тому числі, тому що і держава не має особливо волі і бажання відповідати на багато складних питань, починаючи від того, що буде з відкриттям кордонів, закінчуючи тим, в яких умовах буде завершуватись цей воєнний стан».
Крім того, пані Дарʼя озвучила низку питань, повʼязаних з правами жителів тимчасово окупованих територій, які також залишаються наразі без відповідей і підсилюють вже згадану невизначеність.
Олександра Матвійчук наголосила, що під час війни держава справді може обмежувати права людини, однак такі обмеження мають бути тимчасовими, необхідними та пропорційними. Проблема виникає тоді, коли суспільство перестає ставити питання про їхню необхідність.
«Права людини можуть бути обмежені тільки в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення легітимної мети»
Одним з центральних у дискусії стало питання дорожньої карти: чи існує план відновлення прав і свобод? Попри поширене враження, що держава не має плану дій, спікерки наголошували: проблема полягає радше в імплементації чинних напрацювань.
Ольга Айвазовська розповіла, що протягом останніх років громадянське суспільство, державні органи та міжнародні партнери напрацювали дорожню карту переходу від воєнного до цивільного врядування. Вона передбачає постійний перегляд обмежень прав людини, аудит безпеки громад, систему критеріїв для відновлення демократичних процедур та повернення від військових адміністрацій до органів місцевого самоврядування.
За її словами, уже існує політичний консенсус щодо того, що після завершення воєнного стану країні знадобиться приблизно шість місяців для підготовки до демократичного транзиту.
Дар’я Свиридова погодилася, що стратегічні документи існують, проте є проблема відсутності ухвалення розроблених планів та загальгальна розпорошеність дій.
«Тобто, в нас умовно є стратегії деокупації чи інтеграції, є стратегії відновлення державної влади, є підходи до напрацювання закону про перші повоєнні вибори, але дуже часто є питання, які перетинаються в усіх цих документах, але, наприклад, не узгоджуються, або не синхронізуються, або немає єдиного об’єкту, який бачить загальну якусь рамку цих дій».
Також в межах цього обговорення спікерка звернула увагу на ризик того, що після війни держава може поширювати підозри щодо зв’язків із Росією на всіх мешканців окупованих територій, хоча вони насамперед є жертвами окупації.
На її думку, чинне законодавство про колабораційну діяльність створює широкі можливості для зловживань і може стати інструментом подальших переслідувань людей, пов’язаних з окупованими територіями. Водночас держава не демонструє цілісного бачення того, як поєднати безпекові та кримінально-правові підходи із завданням реінтеграції цих громадян, залучення місцевих кадрів до управління та забезпечення повернення до нормального життя.
Відсутність узгодженої стратегії, політичної волі та готовності ухвалювати складні рішення щодо майбутнього людей, які жили в окупації, пані Дарʼя вважає одним із серйозних викликів повоєнного періоду.
Пані Олександра наголосила, що однією з головних проблем реалізації стратегічних документів є розрив між визначеними завданнями та готовністю державних органів брати за них відповідальність. Навіть добре розроблені дорожні карти не працюватимуть, якщо відповідальні інституції не усвідомлюють свого мандату або не вважають ці завдання своїми.
«…я бачу тут велику проблему. Навіть якщо в дорожній карті чітко визначено відповідальних виконавців, складається враження, що вони або не читали цей документ, або прочитали, але не усвідомили своєї ролі, або ж досі вважають, що це не входить до їхнього мандата. І це, власне, перший великий розрив. Тому що можна мати блискуче пропрацьовану архітектуру, як все має відбуватися, але якщо вона не доведена до відповідальних органів, якщо немає чіткого розуміння їхньої ролі та якщо вони самі не визнають, що мають виконувати ці завдання, цей розрив так і залишиться».
Водночас вона підкреслила, що реформи у сфері прав людини та демократичного розвитку мають здійснюватися насамперед в інтересах українських громадян, а євроінтеграційні зобов’язання можуть слугувати додатковим стимулом для держави рухатися вперед.
Окремо спікерка відзначила роль людей, які працюють у державних інституціях і попри недосконалість системи намагаються впроваджувати зміни, розглядаючи нинішній період як історичний шанс для зміцнення демократії, розвитку інституцій та остаточного закріплення європейського курсу України.
Заключне питання від модератора стосувалося питання свободи слова та ролі медіа в умовах війни. Чи повинні під час війни медіа мати свободу слова, чи все ж мають бути обмеження і закритість певної інформації?
Пані Ольга зазначила, що в Україні немає воєнної цензури, але є проблеми, які викликані ефектом структури власності ринку медіа, які не пов’язані з війною, називаючи це «біполярною проблемою»:
«Вона (біполярна проблема) полягає в контексті війни і того, що медіаринок перестав бути ринком в принципі. Тому медіа не здатні фактично заробляти, тому інформація, яка буде надаватися якісно, виключно за підпискою, може створити інший ефект, коли лише люди, які мають відносний базовий прибуток і достаток, люди, які і так мають критичне мислення, тому вони готові платити за чесні новини, опиняться в інформаційному просторі, який буде дуже маленький і повністю нівельований цим великим контекстом анонімних телеграм-каналів, кінцевим бенефіціаром яких, очевидно, не є доброчесні політики, а то і не українські громадяни, що є великою проблемою».
Також спікерка наголосила на небезпеці нехтування безпекою персональних даних, наводячи у приклад Телеграм, як ненадійний, але при цьому — дуже популярний месенджер, який вже став не лише осередком анонімних інформаційних каналів, а й способом вербування.
«І це велика проблема. Велика проблема для нас є те, що власні громадяни не відчувають цінності в захисті персональних даних. Тому що захист комунікації іде похідним від захисту персональних даних».
Дар’я Свиридова наголосила, що свобода слова є не лише вимогою європейської інтеграції, а передусім фундаментальною цінністю для українського суспільства. Хоча в умовах війни певні обмеження можуть бути виправданими, ключовим завданням залишається підтримка незалежних і регіональних медіа. Саме вони здатні висвітлювати складні та чутливі теми, пов’язані з окупацією, внутрішнім переміщенням, наслідками бойових дій та досвідом постраждалих людей, про які часто недостатньо говорять у публічному просторі. Водночас робота з такими темами потребує професійності, ресурсів і готовності суспільства до складних дискусій.
«…багато регіональних медіа зуштовхуються з тим, що залишатися незалежними та не піддаватися цькуванням, доволі складно, коли ти заходиш в такі контроверсійні теми. Це вимагає серйозного професіонального підходу, це вимагає серйозних ресурсів, щоб працювати з такими складними темами. І це вимагає готовності суспільства говорити на складні теми».
На думку спікерки, незалежні медіа мають стати важливим інструментом суспільного діалогу та відновлення після війни, а регіональні видання можуть відіграти особливо важливу роль у поверненні довіри та реінтеграції населення деокупованих територій.
Олександра Матвійчук розглядає кризу інформаційного середовища значно ширше за проблему медіа. На її думку, головним викликом є домінування соціальних мереж і цифрових платформ, які формують для людей готові інтерпретації подій, поширюють дезінформацію та ускладнюють здатність відрізняти правду від маніпуляцій.
«Це взагалі тотальний тренд. Люди проводять більше часу в диджитальній новині, він заповнений дезінформацією, комерційною, якою хочеш. І люди втрачають здатність розбиратися, де правда, де брехня».
Вона зазначає, що це призводить до фрагментації спільної картини реальності та ускладнює суспільний діалог і колективне ухвалення рішень.
Окрему загрозу вона вбачає у стрімкому розвитку штучного інтелекту, до якого люди дедалі частіше звертаються не лише як до інструменту, а й як до порадника, вчителя чи емоційного співрозмовника, тоді як етичні та правові підходи не встигають за технологічними змінами.
У відповідь на ці виклики спікерка наголошує на важливості розвитку медіаграмотності, критичного мислення та залучення людей до реальної громадської діяльності, що допоможе зберігати зв’язок з дійсністю та зміцнювати суспільну стійкість.
Дискусія показала, що повернення до мирного життя вимагатиме не лише скасування воєнних обмежень, а й продуманого відновлення демократичних механізмів, прав і свобод.
Авторка матеріалу: Аліна Хміль, учасниця практичної програми Центру громадянських свобод.
