Шоста панель «Правозахисних діалогів» відбулася 28 травня під модерацією інвестиційного банкіра, заступника директора Dragon Capital та ведучого Радіо NV Сергія Фурси. Дискусія була присвячена комплексному аналізу української міграційної політики на шляху до євроінтеграції та пошуку балансу між інтересами національної безпеки й дотриманням міжнародних стандартів прав людини.
Відкриваючи зустріч, Сергій Фурса наголосив на важливості ціннісного виміру майбутніх реформ, зазначивши: «Міграційна реформа – це не лише про зміну юридичних формулювань, а передусім про базові європейські цінності, де побудована державна система має першочергово поважати людську гідність і надійно захищати права кожної особи».
Продовжуючи тему стратегічного планування, виконавча директорка ГО «Європа без бар’єрів» Ірина Сушко окреслила пріоритети нової державної міграційної політики на наступний п’ятирічний цикл, оскільки попередня стратегія завершилася у 2025 році.
Вона підкреслила потребу гармонізації українського законодавства із нормами ЄС, зокрема у питаннях оцінки безпекових ризиків, додавши: «Головне завдання нового стратегічного циклу – знайти чіткий баланс між захистом національної безпеки та забезпеченням прав людини, адже саме це є ключовим аспектом міграційної політики Європейського Союзу».
Натомість практичний аналіз поточної ситуації вказує на серйозні внутрішні прогалини, про які детально розповіла представниця Благодійного фонду «Право на захист» Софія Кордонець. За її словами, попри виконання технічних вимог, українська міграційна сфера залишається надто закритою та контролюючою, а Державна міграційна служба часто ігнорує експертні обговорення суспільства. Фокусуючись на потребі докорінної реформи органів ДМС, пані Кордонець заявила: «Сучасна міграційна система України виконує переважно каральні та наглядові функції, тоді як європейський підхід вимагає фокусу на інтеграції людей, їхній мовній адаптації та всебічному включенні в життя громади».
Цю думку підтримав і експерт Центру громадянських свобод Тимофій Атаманчук, який зупинився на економічному вимірі легальної міграції за підсумками європейського селф-скринінгу. Він звернув увагу на очевидний дисбаланс, адже українці в ЄС отримали прозорі умови працевлаштування, тоді як внутрішнє регулювання в Україні штучно обмежує іноземних фахівців замість того, щоб залучати їх до відбудови країни.
«Наше чинне законодавство досі зосереджене на обмеженні міграційних процесів, замість того щоб спрощувати процедури для іноземців, створювати умови для їхньої успішної інтеграції та залучати їх як сумлінних платників податків», – підкреслив пан Атаманчук.
Найбільш критичний вимір дискусії, що ілюструє небезпеку збереження застарілих підходів, представив керівник Благодійного фонду «Людина і Право» Борис Захаров. Він перевів розмову у площину грубих порушень фундаментального міжнародного принципу non-refoulement – заборони примусового повернення особи туди, де їй загрожують катування чи смерть. Правозахисник навів реальні кейси, серед яких справа російського волонтера Руслана Хакімова, який створював винахідницькі колеса для ЗСУ, але опинився під загрозою депортації. А також трагічні випадки Олексія Герасимова та Заура Шогенцукова, котрі намагалися долучитися до захисту України, але через дії спецслужб були видані авторитарним режимам Білорусі та Росії.
Борис Захаров підсумував: «Ми не маємо жодного права видавати людей країнам, де їм загрожують катування чи смерть. Проблема криється в нереформованості системи, де спецслужби перебирають на себе функції правоохоронних органів і подекуди фактично співпрацюють із тоталітарними режимами».
Учасники панелі дійшли спільного висновку, що побудова відкритого діалогу між громадянським суспільством та державними структурами, лібералізація ринку праці та безумовне дотримання прав людини є єдиним можливим шляхом для трансформації України у справді європейську та демократичну державу.
Авторка матеріалу: Азізє Бейтуллаєва, учасниця комунікаційної практичної програми Центру громадянських свобод.
