Рівність та захист від дискримінації є наріжним каменем прав людини. В контексті європейської інтеграції України та викликів, зумовлених повномасштабною війною, питання побудови ефективної інституційної моделі для забезпечення рівності набуває особливої актуальності. Під час третьої панельної дискусії «Правозахисних діалогів», що відбулася 27 травня під модераторством виконавчої директорки Центру громадянських свобод Олександри Романцової, провідні експерти та представники державних інституцій окреслили сучасний стан, євроінтеграційні вимоги та стратегічне бачення «ідеальної» системи захисту прав громадян до 2035 року.
Відкриваючи обговорення, Олександра Романцова задала вектор усій дискусії, підкресливши, що рівність – це той фундамент, без якого неможлива побудова правової держави. Тим часом реальні інституційні зміни мають відображати довгострокову візію розвитку країни.
Сучасний стан та обмеження поточної системи
Нині функції органу з питань рівності в Україні фактично виконує Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Попри те, що базове антидискримінаційне законодавство ухвалене ще у 2012 році, чинна система демонструє серйозний дисбаланс між кількістю звернень та реальними інструментами реагування. Тільки за минулий рік Офіс Уповноваженого отримав 9535 повідомлень щодо ймовірної дискримінації, тоді як до суду чи адміністративного врегулювання доходять лише поодинокі справи.
Головна проблема поточної архітектури полягає у відсутності реальних санкційних або примусових повноважень органу захисту. Чинний кримінальний механізм (зокрема стаття 161 Кримінального кодексу України) є неефективним для розв’язання повсякденних проблем громадян у сфері праці, послуг чи освіти.
Як зазначив Олександр Осіпов, представник Уповноваженого ВРУ з прав людини з рівних прав і свобод, постраждалим украй важко захиститися в межах правового поля: «Нам потрібна чітка законопроєктна рамка, яка визначить конкретні дієві, послідовні кроки та можливості постраждалих захистити свої права в чинній структурі».
На думку представника Омбудсмена, майбутнє полягає у створенні спроможної інституції з достатнім ресурсним і кадровим забезпеченням, яка зможе захистити кожного, спираючись на активну допомогу правозахисників: «Майбутнє – це сильна, незалежна, спроможна інституція, яку підтримує громадський сектор. Саме він нині реагує і показує питання порушення у сфері дискримінації швидше, ніж ми».
Вимоги нових директив ЄС та міжнародні стандарти
Новим імпульсом для реформи стали ухвалені у 2024 році директиви Європейського Союзу (зокрема Директива ЄС 2024/1499), які встановлюють обов’язкові мінімальні стандарти для інституцій рівності. Ці норми мають бути остаточно імплементовані державами-членами та кандидатами до середини 2026 року. Європейська рамка висуває п’ять обов’язкових вимог до профільного органу: повна незалежність, превенція та просвіта, допомога жертвам, право проводити власні розслідування та ухвалювати рішення, а також право представляти інтереси постраждалих у суді.
Правозахисна спільнота наголошує, що впровадження цих стандартів не повинно перетворитися на формальність. Тимофій Атаманчук, юрист-аналітик Центру громадянських свобод, підкреслив: «Ключова умова – ця інституція буде існувати, наділена ресурсами, незалежністю, повноваженнями, і реально захищатиме людей від дискримінації. Бо якщо вона просто існує на папері – вона не створена для людей».
Крім цього, за словами юриста, відокремлена модель дозволить системно підійти до проблеми: «Незалежна інституція дозволить ефективно моніторити, контролювати виконання антидискримінаційного законодавства, коли воно оновиться і буде відповідати всім стандартам Євросоюзу. Інший бік – можливість розслідування випадків дискримінації та злочинів на ґрунті ненависті».
Візія «ідеальної» інституції рівності для України
Майбутня модель захисту прав має поєднувати два фундаментальних напрями: ефективне оперативне реагування на індивідуальні скарги за принципом «єдиного вікна» та глибокий стратегічний аналіз для усунення системних законодавчих прогалин. Замість побудови суто карального органу, акцент має зміщуватися на профілактику та превентивну роботу з потенційними порушниками.
Директорка ГО Центр «Соціальна Дія» Ірина Федорович переконана, що критерієм успіху реформи є не складність юридичних процедур, а реальна допомога конкретній людині у кризовій ситуації. Вона зазначила: «Людині насправді все одно, що написано в законодавстві, і все одно, скільки років ми витратили, щоб дійти до парламенту. Їй потрібно мати швидкі інструменти, які допоможуть зрозуміти, як вчинити».
Експертка додала, що фокус майбутнього органу має бути ширшим за розв’язання вже наявних конфліктів: «Ідеальний варіант – щоб інституція рівності діяла на випередження. Крім розгляду індивідуальних скарг, її великим фокусом має бути робота з виконавцями та роз’яснення, як не дискримінувати».
Підбиваючи підсумки дискусії, Олександра Романцова зауважила, що оцінювати спроможність будь-якої правової системи необхідно крізь призму можливостей окремого громадянина у специфічних обставинах. Модераторка наголосила на відповідальності держави перед вразливими групами: «Чи можу я як людина в тих обставинах, у яких я знаходжуся, користуватися тим чи іншим правом? Ми дивимося на права людини так. Якщо я знаходжуся в обставинах, коли за мене ухвалює рішення держава, то саме вона має подумати, як гарантувати мені ті права, які зараз не мають бути обмеженими». На думку пані Романцової, непередбаченість чітких порядків та процедур захисту є прямим втручанням у свободу від дискримінації, тож нові інституційні механізми мають унеможливити подібні системні збої.
Наразі в Україні розглядають кілька сценаріїв розвитку: від суттєвого розширення та зміцнення чинного мандату Уповноваженого до створення повністю відокремленої, спеціалізованої Служби контролера рівних можливостей за прикладом країн Балтії. Проте, незалежно від обраної юридичної форми, головним показником успіху нової системи стане її зрозумілість, швидкість та реальна доступність для кожного громадянина.
Авторка матеріалу: Азізє Бейтуллаєва, учасниця комунікаційної практичної програми Центру громадянських свобод.
